|
Сховавшись в цоколі твоїх відчуттів я змусив себе деградувати до рівня мітохондрії, щоб твої рози не зуміли мене відшукати у тьмяних тонах пігментної рідини під мостом. Я відчув порив вітру в носоглотковій частині Лондона, я давно не був таким щасливим... Скільки ще кілометрів нервові імпульси мають ганятись за цією думкою? Скільки кілограмів жиру має бути відкладено під веретеноподібним м'язом? Скільки?... Скільки можна завдавати тортур гемоглобіновому самопочуттю хвильової гамми? Я не витримаю, я просто піду... Я виділюсь разом із потом, я випаруюсь з поверхні шкіри, я зникну в повітряному просторі Ірландії і осяду вранішньою росою на вершині Кілліманджаро.
|
